Вернутся на главную

Методичні вказівки


Методичні вказівки на нашем сайте

Статьи
Статьи для студентов
Статьи для учеников
Научные статьи
Образовательные статьи Статьи для учителей
Домашние задания
Домашние задания для школьников
Домашние задания с решениями Задания с решениями
Задания для студентов
Методички
Методические пособия
Методички для студентов
Методички для преподавателей
Новые учебные работы
Учебные работы
Доклады
Студенческие доклады
Научные доклады
Школьные доклады
Рефераты
Рефератывные работы
Школьные рефераты
Доклады учителей
Учебные документы
Разные образовательные материалы Разные научные материалы
Разные познавательные материалы
Шпаргалки
Шпаргалки для студентов
Шпаргалки для учеников
Другое

Правове положення населення держави врегульовують, перш за все, норми національного законодавства. Разом з тим існує чимало проблем, пов’язаних з населенням, які здавна регламентують і норми міжнародного права (статус іноземців, апатридів, біпатридів та ін.), а саме: Конвенцією, що регулює деякі питання, пов’язані з колізією законів про громадянство від 12 квітня 1930 року; Європейською конвенцією про громадянство від 6 листопада 1997 року; Конвенцією про скорочення випадків безгромадянства від 30 серпня 1961 року; Конвенцією про статус апатридів від 28 грудня 1954 року та ін. Окрім цих документів потрібно дати характеристику національному законодавству про громадянство: Конституцію України, Закон України “Про громадянство” від 18 січня 2001 року.

Національне законодавство держав і міжнародне право визнають два основні способи набуття громадянства: за народженням (філіацією) і за натуралізацією (прийняття в громадянство). Ці способи набуття громадянства характерні майже для всіх держав і є звичними. В контрольній роботі також необхідно розкрити і такі способи набуття громадянства, які не суперечать нормам міжнародного права: 1) оптація, або вибір громадянства; 2) реінтеграція, або відновлення в громадянстві; 3) зміна громадянства; 4) колективна натуралізація, або групове надання громадянства, чи трансферт; 5) вшанування громадянством (надання громадянства за особливі заслуги перед державою). У законодавчому закріпленні набуття громадянства за народженням можна виділити два основні принципи: дотримання права крові (jus sanguinis) і застосування права ґрунту (jus soli).

В контрольній роботі необхідно вказати, що на законодавчому рівні по-різному вирішується питання втрати громадянства: при виході з громадянства за добровільним рішенням; при натуралізації; при позбавленні громадянства. Окремої уваги заслуговує розкриття проблеми подвійного громадянства (у осіб, які є громадянами двох і більше держав), що є, як правило, результатом розбіжностей у національно-правовій регламентації питань набуття і втрати громадянства.

Питання режиму іноземців передбачає розмежування іноземних громадян за їх статусом на три категорії: 1) ті, що користуються національним режимом (надання права, які в сукупності суттєво наближені до прав власних громадян); 2) ті, яким надано режим найбільшого сприяння (надання прав і встановлення обов’язків, які закріплені для громадян третьої держави, що мають на території даної держави найсприятливіший статус); 3) іноземні громадяни зі спеціальним статусом перебування (надання прав і встановлення обов’язків, які відрізняються від тих, що передбачені для власних громадян чи для іноземців за режимом найбільшого сприяння).

Розкриваючи питання відносно права притулку, необхідно ознайомитися з наступними міжнародно-правовими документами: Декларацією ООН “Про територіальний притулок” від 14 грудня 1967 року; Декларацією Ради Європи “Про територіальний притулок” від 1 січня 1977 року. Стосовно національного законодавства слід відзначити ч. 2 ст. 26 Конституції України і ст. 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 6 лютого 2003 року (передбачає можливість надання притулку іноземцям і особам без громадянства).

Література:

Основна:1, 3 - 7, 9, 11, 14 - 16, 18, 19.

Додаткова: 11-13, 15, 20, 22, 23, 27-29, 81, 119, 123.





Название статьи Методичні вказівки