В східнослов’янських мовах. Загальна черта
Вернутся на главную

В східнослов’янських мовах. Загальна черта


В східнослов’янських мовах. Загальна черта на нашем сайте

Статьи
Статьи для студентов
Статьи для учеников
Научные статьи
Образовательные статьи Статьи для учителей
Домашние задания
Домашние задания для школьников
Домашние задания с решениями Задания с решениями
Задания для студентов
Методички
Методические пособия
Методички для студентов
Методички для преподавателей
Новые учебные работы
Учебные работы
Доклады
Студенческие доклады
Научные доклады
Школьные доклады
Рефераты
Рефератывные работы
Школьные рефераты
Доклады учителей
Учебные документы
Разные образовательные материалы Разные научные материалы
Разные познавательные материалы
Шпаргалки
Шпаргалки для студентов
Шпаргалки для учеников
Другое

Загальна характеристика

Прикметники в східнослов'янських мов поділяються на якісні і відносні. Серед відносних прикметників виділяється підгрупа присвійних. Найбільшу групу в східнослов'янських мовах становлять відносні прикметники. Межі якісних і відносних прикметників умовні: у трьох мовах відбуваються процеси переходу прикметників з однієї групи в іншу. Наприклад, відносні прикметники, завдяки переносному вживанню їх, часто набувають якісного значення. Це залежить від того, у сполученні з яким іменником вони вживаються; укр. солодкий чай, солодкий сон, солодка усмішка, солодкі мрії; золоте перо, золоті слова, золоті руки, золота молодь; рос. сладкий чай, сладкий сон, сладкая улыбка, сладкие мечты; золотое перо, золотые слова, золотые руки, золотая молодежь; блр. салодкі чай, салодкі сон, салодкія мары, салодкая усмешка; залатое пяро, залатыя рукі, залатая моладзь.

Якісні прикметники утворюють антонімічні париы: укр. високий — низький, твердий — м'який; рос. високий — низкий, твердий — мягкий; біл. високі — нізкі, цверди .— мяккі.

Якісні прикметники утворюють форми вищого і найвищого ступенів порівняння: укр. широкий — ширший — найширший; рос. широкий — шире — самий широкий; блр. шырокі — шырэйшы — найшырэйшы.

Від якісних прикметників можна утворити збільшені, згрубілі, зменшені й пестливі форми: укр. височенний, довжелезний; білявенький, жовтенький; рос. длиннющий, белокуренькийі желтенький; блр. высачэнны, даўжэзны, бялявенькі, жоўценькі.

У трьох мовах прикметник виступає в реченні означенням та іменною частиною складеного присудка і лише субстантивовані прикметники виступають у ролі підмета, додатка або обставини: укр. Із можливого в чудесне Перекинуто мости (П. Тичина); рос. Еще очень много можно сделать нового, доброго (В. Панова); блр. Притуліўшы плечы к дубу, цішу ловіць вартавы (Я. Колас).

Нечленні прикметники

Давні (нечленні) форми прикметників збігалися з іменниками й відмінювалися як відповідні іменники. Членні форми творилися шляхом додавання до не членних займенників -и (<-jь), -", -~.

В українській мові короткі форми зберігають лише присвійні прикметники чоловічого роду з суфіксом -ів-(-їв-), -ин-(-їн-) у називному відмінку однини: братів, слюсарів, Петрів, Андріїв, Миколин, Марин, материн, сестрин.

Деякі прикметники паралельно з повними формами мають і короткі: винний — винен, вартий — варт, певний — певен, повний — повен та ін. Проте кількісно їх менше, ніж у російській мові.

Короткі прикметники вживаються у фольклорі, у творах, стилізованих під усну народну творчість, у розмовній мові. Наприклад: І шумить, і гуде, дрібен дощик іде (Нар. пісня); Зелен стан, красен стан, Славен краю Дагестан (П. Тичина).

У російській мові вживання нечленних форм прикметників збереглося в називному та знахідному відмінках однини й множини усіх родів, а також у родовому й давальному однини чоловічого і середнього роду. Використання суфікса -ов- обмежене (дедов, дедова, дедово), широко вживаються нечленні форми присвійних прикметників з суфіксом -ин-: дядин, мамин, сестрин, Мариин, Татьянин та ін. Від інших прикметників у російській мові поряд із повними формами далеко ширше, ніж в українській мові, вживаються короткі форми: великий — велик (велика, велико, множ, велики́), дорогой — дорог (дорога, дорого, множ, до́роги), молодой — молод (молода, молодо, множ, молоды) та багато інших.

У білоруській мові тільки присвійні прикметники з суфіксами -ін- (-ын-, -ов- (-аў-) зберігають короткі форми в називному і знахідному множини: сынаў дом, Зосіна сястра, матчина акно; у сынау дом, на Зосіну сястру, у матчина акно; сынавьі дамы, Зосіны сëстри, матчыны вокны. У білоруській мові також поряд із повними формами прикметників можливі й короткі форми: галодны — галодзен, жывы — жыў, здаровы — здароў, дужы — дуж, малады — молад, стары — стар, багаты — багат, глыбокі — глыбок, чысты — чыст, ясны — ясен та багато інших. Наприклад: Паклони б'є і стар і молад (Я. Купала).

Виразні залишки іменної системи відмінювання у трьох мовах

зберігають прізвища й географічні назви прикметникового походження: укр. Ковалів, Луків, Андріїв; Київ, Львів, Могилів; рос. Ковалев, Андреев, Лукашов; Киев, Львов, Могилев; біл. Кавалеў, Андрэеў, Лукашоў; Кіеў, Львоў, Магілеў.

Членні прикметники

Членні форми утворювали лише якісні й відносні прикметники; присвійні прикметники у повній формі не виступають.

Процес утворення членних прикметників — складний, тривалий і становить значний інтерес, оскільки він свідчить про остаточне оформлення прикметника як окремої частини мови, що набула не тільки синтаксичної, а й граматичної характеристики. Діставши граматичну самостійність, членні форми поступово витіснили з ужитку в слов'янських мовах нечленні форми.

Нормою української мови є стягнені форми прикметників у називному відмінку однини жіночого і середнього роду, у знахідному відмінку однини жіночого роду та в називному множини всіх родів. Проте в окремих жанрах з певною стилістичною метою вживаються і нестягнені форми членних прикметників.

Збереження членних нестягнених форм прикметників у називному відмінку однини чоловічого роду вчені пояснюють тим, що іменні прикметники в називному відмінку однини втратили кінцеві ъ, ь у слабкій позиції і мали нульову флексію. Тому короткі прикметники, що перейшли у повні, набули закінчення, яке і зберігають: добрий, великий і т. д„ У м'якій групі флексія -ій виникла не фонетичним шляхом, а за аналогією, очевидно, до займенникових форм типу мій, твій — синій, братній.

В українській мові, на відміну від російської і білоруської, у родовому, давальному і місцевому однини чоловічого і середнього роду та в родовому й орудному однини жіночого роду як у твердій, так і в м'якій групах виступають однакові флексії (м'який варіант відрізняється від твердого лише пом'якшенням кінцевого приголосного основи або кінцевим і основи: безкраїм, довговіїм): добр-ого — син'-ого, добр- ому — син'-ому, (на) добр-ому, добр'-ім — син'-ому, син'-ім, добр-ої — син'-ої, добр-ою — син'-ою.

При іменниках — назвах істот прикметник стоїть у формі родового однини (пасу сивого вола), а у множині можлива ще й форма називного відмінка (доглядаю сірих овець, пасу сивих волів і ъ

доглядаю сірі вівці, пасу сиві воли).

У місцевому відмінку однини чоловічого і середнього роду наявні паралельні форми: (на) добрім, синім — збереження давньої форми (добромь — добрім, синемь — синім) і (на) доброму, синьому — нова, частіше вживана форма, що виникла внаслідок поширення форми давального однини на місцевий однини.

У називному множини виступає повна стягнена форма з флексією -і для всіх родів: добрі, сині, безкраї.

У непрямих відмінках прикметники твердої групи мають у флексії -и, а м'якої групи — і (добрих, добрим; синіх, синім і т. д.).

У російській мові давня флексія -ъи фонетично змінилася на -ой: дорогой, прямой, слепой, кривой, нагой. Ця флексія виступає під наголосом. Флексія -ый(добрый старый), яка наявна в ненаголошеній позиції прикметників російської мови, відбиває книжну старослов'янську традицію

Прикметники жіночого роду в родовому, давальному, орудному і місцевому однини мають флексію -ой, -ей, причому в орудному відмінку поряд із цією флексією вживається також -ою, -ею, але остання в сучасній російській літературній мові використовується головним чином у певних стилях мови, у віршованій мові, коли цього вимагає ритм і рима. У російській мові наявні стягнені форми жіночого роду, утворені від повних прикметників: добрая — добра, новая — нова, старая — стара. Стягнені форми членних прикметників відрізняються від іменних форм місцем наголосу: в нечленних прикметниках жіночого роду в називному відмінку однини наголос падає на закінчення (добра́, нова́́, стара́), а в стягнених формах — на корінь (до́бра, но́ва, ста́ра).

У білоруській мові прикметники середнього і жіночого роду в називному відмінку однини мають нестягнену форму: белае, вялікае, маладое, хітрае; белая, вялікая, маладая, добрая, цэлая і под.

У білоруській мові, подібно до російської, флексії непрямих відмінків твердої і м'якої груп відмінні: добр-ага — с'ін´-ага, добр-аму — с'ін'-аму, добр-ым — сін'-ім.

Прикметники жіночого роду в давальному, орудному і місцевому відмінках однини мають флексії -ой (під наголосом), -ай (-яй) (у ненаголошеній позиції): сляпой, добрай, верхняй.

У давньоруській мові присвійні прикметники відмінювалися за типом іменних прикметників, але в історії розвитку трьох мов

відбулися певні зміни. Зокрема, в українській мові форми іменного відмінювання були витіснені займенниковими, крім називного однини чоловічого роду (Н. батьків, Р. батькового, Д. батьковому і т. д.).

У називному множини тільки в російській і білоруській мовах присвійні прикметники вживаються в нечленній формі; в українській мові тут виступає повна стягнена форма: укр. батькові, материні; рос. отцовы, мамины; блр.. бацькавы, матчыны.

Поряд із спільними формами у відмінюванні повних прикметників і поділі їх на групи у східнослов'янських мовах спостерігаються і деякі специфічні для кожної мови риси.

1. Поділ прикметників на тверду і м'яку групи у трьох мовах не повністю збігається. Пор., наприклад, присвійно-відносні прикметники української і білоруської мов типу заячий, жабʼячий (укр.), заячы, жабін (блр.), що належать до твердої групи, і відповідні російські заячий, жабий (м'яка група).

2. Прикметники з основою на г, к, х в українській мові належать до твердої групи, а в російській і білоруській — до м'якої у формі називного відмінка однини чоловічого і середнього роду та в усіх відмінках множини: укр. великий, довгий, тихий; рос. великий, долгий, тихий; біл. вялікі, доўгі, ціхі.

3. Прикметники типу всесвітній, городній, достатній, мужній і под. в українській мові належать до м'якої групи, а в російській (всемирный, огородный, достаточный, мужественный) і білоруській (сусветныи, агародны, дастаковы, мужны) — до твердої.

4. Лише в російській мові давнє закінчення -ъи фонетично змінилося на -ой (під наголосом), в українській мові — на -ий, у білоруській — на -ы (з відпадінням кінцевого й).

5. Для білоруської мови характерною є скорочена форма називного відмінка однини прикметників чоловічого роду (добры, сіні), тим часом як в українській і російській мовах виступають членні нестягнені форми.

6. Для української мови в називному, знахідному однини жіночого і середнього роду та в називному, знахідному множини для всіх родів характерними є повні стягнені форми: добра, добре, добру, добре, добрі, хоча в художній літературі та в усній народній творчості вживаються нестягнені форми: широкую долину, і високую могилу, і вечірнюю годину, і що снилось, говорилось — не забуду я (Т. Г. Шевченко); Молодії молодиці, не ходіте на вулицю (Народна пісня);

Ой добраніч, широкеє поле, жито ядренеє (Народна пісня).

7. У російській і білоруській мовах, на відміну від української, прикметники жіночого роду в орудному відмінку однини мають паралельні флексії: рос. молодой — молодою, синей — синею; біл. маладой — маладою, сіняй — сіняю.

8. Для української мови характерним є вживання паралельних флексій у місцевому відмінку однини прикметників чоловічого і середнього роду (на високому дубі — на високім дубі, на осінньому сонці — на осіннім сонці). Форма на -ім є давньою, що фонетично виникла з місцевого відмінка (высокомь). Російська і білоруська мови не знають паралельних закінчень у місцевому відмінку однини.

Ступені порівняння прикметників у східнослов’янських мовах

Якісні прикметники, змінюються за ступенями порівняння. Східнослов'янські мови мають два ступені порівняння: вищий і найвищий. Форми ступенів порівняння в ХІ-ХІІІ ст.. утворювалися як від іменних, так і від займенникових прикметників. Доля нечленних форм вищого ступеня порівняння на східнослов'янському грунті була різною. З часом прикметники перестали виконувати роль означення, втратили здатність відмінювання. Українська мова втратила короткі форми ступенів порівняння, тоді як у російській мові набула поширення форма називного-знахідного однини середнього роду на -е, -ее (выше, глаже, ближе, шире, добрее, веселее, яснее), у білоруській мові збереглася форма називного однини чоловічого роду на -ей (з -еи): даро́жай, даражэ́й, ласкавей, саладзей, страшней, хутчэй, цікавей, цішэй.

У сучасних східнослов'янських мовах форми вищого й найвищого ступенів порівняння можуть бути простими (синтетичними) або складеними, описовими (аналітичними). Спільною для трьох мов рисою є неможливість утворення ступенів порівняння від якісних прикметників, що

- виражають абсолютну ознаку (укр. живий, жонатий, німий, сліпий, вороний, вишневий; рос. живой, женатыий, немой, слепой, вороной, вишневый; блр. жывы, жанаты, нямы, сляпы, вараны, вішневы);

- означають безвідносну міру вияву прикмети (укр. довжелезний, превеликий; рос. здоровенний, пребольшой; блр. даўжэзны, вялізарны);

- та від складних прикметників (укр. густолистий, рижовусий; рос. густолистый, рыжеушый; блр. густалісти, рыжавусы і под.).

При утворенні вищого ступеня порівняння від прикметників із суфіксом -к-, -ок- суфікс вищого ступеня додається або до кореневої основи прикметника без суфіксального -к, -ок- (укр. глибокий — глибший, широкий — ширший; рос. глубокий — глубже, широкий — шире; блр. глибокі — глыбейшы, кароткі — карацейшы) або до суфіксальної основи на -к-, -ок- (укр. гладкий — гладкіший; рос. легкий — легче; блр. легкі — легчайши).

Прості форми вищого ступеня порівняння у трьох мовах утворюються від коренів або основ якісних прикметників за допомогою суфіксів -ее, -є, -ш-, -ейш-, -іш-.

Вищий ступінь порівняння в українській мові твориться за допомогою суфіксів іш-. та, рідше, -ш- (біліший, товстіший, дешевший, молодший).

В українській мові внаслідк занепаду зредукованих суфікс -ш- зазнав змін і внаслідок прогресивної дисиміляції змінився на -ч-.

Продуктивний суфікс вищого ступеня порівняння -іш- - (з -hиш-, деи повністю редукувався) не спричиняє ніяких чергувань в основі прикметника (веселіший, добріший, новіший, міцніший, сильніший, червоніший та ін.). Пор. паралельні форми: гладший — гладкіший, грубший — грубіший, здоровший — здоровіший, рідший — рідкіший. Деякі з цих форм використовуються для розрізнення відтінків значення, наприклад: молодший (за положенням, віком) — молодіший (тільки за віком).

У російській мові широко вживаються суфікси -е, -ее (ей) (выше, глаже, ближе, шире, добрее, веселе, хитрей), Суфікс -ш- непродуктивний: далее — дальше, более — больше і под.

Ширше вживається суфікс-ейш- (-айш-) для утворень форм вищого ступеня, причому у прикметниках з основою або коренем на г, в, ж та з відбувається зміна суфікса -ейш- (з hиш) на -айш-: добрейший, злейший, дражайший, легчайший, глубочайший, строжайший, тишайший, нижайший.

У білоруській мові при утворенні вищого ступеня порівняння широко використовується суфікс -ейш- (-эйш-), причому кінцеві приголосні кореня або основи г, к, х, з,. д, т чергуються відповідно з ж, ч, ш, ж, дз',ц: дарожайшы, мякчэйшы, глушэйшы, ніжэйшы, маладзейшы, гусцейшы, бялейшы, вышэйшы, дабрайшы, ласкавейшы і под.

Обмежену кількість прикметників у трьох мовах мають суплетивні форми вищого ступеня порівняння: укр. великий — більший, гарний (хороший) — кращий, добрий — ліпший, малий — менший, поганий — гірший; рос. малый — меньший, плохой — худший, хороший — лучший; блр. вялікі — большы, добры — лепшы, дрэнны — горшы, малы — меншы.

Аналітичні форми вищого ступеня порівняння у східнослов'янських мовах утворюються додаванням до якісних прикметників таких прислівників: більш, менш, дуже, особливо (укр.); более, менее, очень, особенно (рос), больш, менш, вельмі (блр.); укр. більш зелений, менш цікавий; рос. более зелений, менее интересный; блр. больш зялены, менш цікавы.

Аналітичні форми такого утворення в українській мові поширені менше, ніж у російській, бо продуктивний суфікс -іш- досить повно охоплює групу якісних прикметників.

В українській і білоруській мові прості форми найвищого ступеня порівняння утворюються додаванням префікса най- до вищого ступеня (укр. найбагатший, найдорожчий, найцікавіший; блр. найбагатшы, найдарожшы, найцікавейшы); у російській мові — додаванням до кореня або основи якісного прикметника суфікса -ейш-(-айш- (богатейший, интереснейший. Префікс най- в російській мові вживається зрідка (наибольший, найменьший).

Для підсилення найвищого ступеня порівняння прикметників в українській мові вживаються частки як-, що-, які одночасно й видозмінюють його значення: такі форми найвищого ступеня мають уже не зіставлювальне, а безвідносне значення. Наприклад: щонайбільший, щонайвищий, щонайкращий, якнайбільший тощо.

У російській мові в такому значенні виступає префікс наи-: наисложнейший, наистрожайший. Ці форми властиві книжній мові.

Аналітичні форми найвищого ступеня в трьох мовах утворюються додаванням слів найбільш або найменш до форм якісних прикметників: укр. найбільш важливий, найбільш щасливий, найменш характерний; рос. наиболее важный, самый счастливьш, наименее характерный; блр. найбольш важны, найбольш шчаслівы, найменш характерны. Проте в російській і білоруській мовах ширше вживається займенник самый (самы), що сполучається або з формою якісного прикметника, або з формою вищого й найвищого ступенів: рос. самый высокий, самый любимый та ін., біл. самы високі, самы любімы, самы лепшы та ін.





Название статьи В східнослов’янських мовах. Загальна характеристика